Дріб'язок...

[amaio-kitsune]

Таке собі... Фрагменти.

Кашляючи кров'ю відходить |...| зима.

просто ще один спосіб читати вірші уголос...

Дегустація смерті - смак солодкаво-солоний.
Особлива вимога часу - поцілити влучно.
Неможливо продовжити лінію через долоню...

одного
дня
сотворяючи
себе
із
праху
відлітати
повертатися

Приходьте, люди, у нашу божевільню.
Ми помираємо поруч перед лицем зими...

Кажуть, сон - безпомилкова терапія.
Як тут заснеш?..
Чим тут вистудиш очі,
Запалені вічним безсонням?..
Залишається в тиші
тарабанити пальцями
по розпечених скронях
ритми аргентинського танго...

по смерті вони припиняють
не молитися ні
лишень ворушити губами

Спотикання байдужих ніг -
несподівана аритмія,
Серце тихо сказало: ні,
не протримаюсь. не зумію...

(...та хіба це поможе
супроти безкінечного суму
не бути коханим...)

...Миттєві кола нас
на чорній не-воді,
не бачені ніким...

Це шепотіння зірки уві сні
Над залишками криги що згасає
Це марилося моторшно мені...

Ритміка весен, що вернуться,
Б'є в серце,
І воно не витримує.

...це їжа для котів й бомжів-інтелігентів
і я дивлюсь цей фільм крізь лінзу Гранчака

Чоловік у чорному належить мені
він сумує надвечір
він знає
мову струн і дерев у саду
він перфектно заварює каву

Лише не ставати сентиментальними, мій любий,
Звари нам ліпше міцної кави.

чорні блискучі перлини звуків -
струменіють ноктюрном
в її замкнуте лоно

У цій оповіді була єдина доречна фраза. "До біса філософію".

місто
виринає на рівні очей
сліпучим спалахом ілюмінації
так наче каже
не все ще підкорено
Я не люблю своє місто. Узагальнену сіру гідру, на тлі якої потворами-пухлинами виростають райони нових забудов.
Я закохана до нестями у своє місто-калейдоскоп. Фрагменти весен, невловимі радіочастоти, мігруючі геніі.
Велике Місто Митців, Наркоманів,
Дзвінниць, Придурків, Відьом, Блазнів...
У моєму місті Ніч має холодне волосся. А в ньому - кольорові діамантики - чомусь людям здається, що це просто вікна їхніх домівок. Мовчимо...

Гіркий тютюновий дим приємно лоскоче ніс
І непевно малює в повітрі твій силует
- Привіт...

Ось ми застигли -
немає ще дотику,
але дихання наше танцює в єдиному ритмі,
щоразу сильніше і швидше...

Прохолодні кіски Ночі заспокоюють моїх демонів. Уся чортівня цим вечором занурила носи в чорне, трошки наелектризоване містом волосся. Якась мала гидотина сперла діамантик - погасили світло у вікні. чи не в моєму? А хоча б і так - клята необмеженість (або тотожня відсутність) вибору дозволяє мені...
Ну, майже все.
Тож гасіть світло, пане!..

Мені не соромно
(зараз)
кохати очі.
Мені не складно
торкнутися твого тіла.
І знов
зриваюся і, забуваючи про
"що подумають люди?"...

Це ще не осінь.
Це тільки спекотне літо...


Відверто зізнаюсь у тому, що цидулка з іменами авторів загубилась і, мабуть, досить давно (( Та все ж таки: Мар'яна Савка, Манфред Шваб, Олександр Ушкалов, Олесь Корж...